Марафон і статистика: зміни мислення з MriyaRun

«Навіщо тобі марафони? Адже можна просто бігати 5 км вранці?» — питання логічне. Чистосердечне зізнання: заради медальки, звичайно! Але коли те, що здавалося неможливим, стає реальністю — це змінює все. І найцікавіше тут — не тренування ніг, а те, що відбувається в голові.

Марафонський біг — це про рух до цілей. Але як зрозуміти, що ти справді рухаєшся, а не тупцюєш на місці? Тут мені на допомогу приходить біговий годинник для тіла та електронний щоденник MriyaRun для голови. Це мій спосіб оцифрувати відчуття, відслідковувати зміни та бачити реальну картину, а не ту, що малює втомлений мозок.

Ділюся інсайтами, як поєднати асфальт і аналітику життя.

Марафон — як величезний пазл. Коли дивишся на ціль «42 км» або «змінити життя», стає страшно. Здається, треба бути супергероєм. Але насправді це мистецтво маленьких кроків. Найефективніший спосіб зібрати цей пазл — робити це регулярно.

Саме тут мене рятує електронний щоденник. Я просто щодня заходжу і фіксую маленьку перемогу чи стан. Це займає хвилини. Але коли я відкриваю статистику за місяць, я бачу безперервну лінію прогресу. Це візуальний доказ того, що «швидко — це повільно, але постійно». Ти не помічаєш змін за день, але графік за пів року показує колосальний ріст.

Перший марафон лякав масштабом. План на 4 місяці виглядав як вирок. «Не подужаю» — стандартна думка. Спрацював простий спосіб: я перестав дивитися на фініш і сфокусувався на поточному тижні.

У MriyaRun я використовую цей же підхід при постановці цілей. Я не намагаюся «з'їсти слона» цілком. Я розбиваю велику мету на спринти. Відкриваю планувальник, ставлю завдання лише на найближчі 7 днів і відслідковую їх виконання. Коли тиждень завершено і галочки проставлено — це дає дофамін рухатися далі.

Буває, бігти стає нестерпно важко. Майбутнє «довго і тяжко» тисне на психіку. У такі моменти єдиний вихід — «біжи тут і зараз». Думай тільки про цей кілометр.

У житті це про усвідомленість. Ми часто тягнемо вантаж минулих невдач або страх майбутнього. Електронний щоденник допомагає мені повернутися в «зараз». Коли накриває тривога, я відкриваю додаток і пишу відповідь на просте запитання: «За що я вдячний саме сьогодні?». Це миттєво зміщує фокус з «як все погано буде потім» на «що хорошого є зараз».

Коли на трасі настає «стіна» і мозок ниє, легко здатися. Щоб не впасти в жертву, я запитую себе: «Що я можу зробити зараз?». Розслабити плечі, випити води, змінити темп.

Це працює і в щоденному аналізі. Коли я бачу в щоденнику, що кілька днів поспіль мій настрій «на дні», я не панікую. Я дивлюся на свої записи і шукаю закономірності. Ага, я мало спав? Чи забув про відпочинок? Інструмент дозволяє швидко побачити причину і зробити маленьку дію для виправлення ситуації.

На бігу: Пульс ок? Ноги цілі? Біжимо. У житті: Коли здається, що все пропало, я роблю ревізію ресурсів.

У MriyaRun Diary дуже зручно відслідковувати свої ресурси на довгій дистанції. Я можу переглянути записи за рік і побачити: о, я вже проходив таку кризу в минулому листопаді. І я впорався. Це дає опору. Ти бачиш, що твої «системи» стабільніші, ніж здається на емоціях.

Мій перфекціоніст раніше непритомнів від пропущеного тренування. Але статистика — річ уперта. Коли я аналізую свої досягнення в електронному форматі за рік, я бачу цікаву річ: щоб отримати крутий результат, не треба бути ідеальним на 100%. Достатньо 85-90% виконання плану.

Цифровий формат щоденника знімає тривожність. Ти бачиш загальний тренд. Один «червоний» день не псує «зелений» місяць успіху. Це лікує від синдрому відмінника краще, ніж будь-які вмовляння. Better done than perfect — і статистика це підтверджує.

У бігу все просто: перетрен — травма. У житті ми часто ігноруємо втому. Завдяки тому, що я веду облік свого стану, я чітко бачу кореляцію: як тільки в графі «Сон» цифри падають, через два дні падає «Продуктивність» і «Настрій». Це вже не езотерика, це дані. Тому тепер я планую відновлення так само серйозно, як і робочі задачі.

Можна йти до мети і страждати, а можна кайфувати від шляху. Для мене MriyaRun Diary — це спосіб не загубити цей шлях. Це можливість озирнутися назад через місяць чи рік і сказати собі: «Ого, дивись, скільки всього я зробив, скільки інсайтів зловив, як виріс».