Після 12 тижнів тренувань в одних учасників показники сили подвоїлися, а м'язи значно зросли, а в інших зміни були незначними або зовсім були відсутніми. Учасники з найгіршими результатами втратили 2% м'язової маси і зовсім не збільшили силу, а генетичні везунчики збільшили м'язову масу на 59%, одноповторний максимум — на 250%. І це за абсолютно однакових навантажень.

Давайте розберемося, чому показники так сильно відрізняються і як генетика впливає зростання м'язів.

У своєму дослідженні доктор Роберт Петрелла припустив, що різниця в результатах при однаковому фізичному навантаженні залежить від кількості та ефективності клітин-сателітів - стовбурових клітин м'язової тканини.

На початку експерименту учасники з кращими показниками мали в середньому 21 клітину на 100 м'язових волокон, а до 16 тижня тренувань кількість клітин-сателітів зросла до 30 на 100 волокон.

Учасники, чиї м'язи не збільшилися в процесі експерименту, мали близько 10 клітин-сателітів на 100 м'язових волокон. Ця кількість не змінилася після тренування.

Залежність спортивних результатів генетики підтвердило ще одне дослідження. В результаті однакових тренувань з 66 учасників 17 збільшили площу поперечного перерізу м'язів на 58% (назвемо їх успішними спортсменами), 32 учасників - на 28%, а 17 генетичних невдах - на 0%.

Причини такого розкиду результатів:

Ще одне дослідження показало, що з високою експресією ключових генів гіпертрофії швидше адаптуються до силовим тренувань, ніж звичайні люди.

У минулому гени, які наділяли людей економним обміном речовин, були еволюційною перевагою, адже це допомагало вижити у голодний час. Сьогодні, коли наш спосіб життя включає сидячу роботу та надлишок калорій, ці ж гени викликають проблеми зі здоров'ям та ожиріння.

При однаковій дієті результати учасників сильно відрізнялися і варіювалися від 4 до 13 кілограмів. Люди з метаболічним прокляттям набрали втричі більше ваги, ніж щасливчики, накопичили 100% зайвих калорій і збільшили кількість вісцерального жиру на 200%. У метаболічних везунчиків кількість вісцерального жиру не збільшилася.

Інше дослідження показало, що спадковість на 42% визначає кількість підшкірного жиру і на 56% — вісцерального. Це означає, що генетика безпосередньо впливає те, де ваше тіло зберігає жир.

Ще одне дослідження припустило, що зміна швидкості метаболізму та витрати енергії на фізичну активність на 40% залежить від генетики. Інше дослідження показало, що індекс маси тіла успадковується на 40-70%.

У результаті дослідження 1999 року було доведено, що генетика впливає споживання калорій. Такого ж висновку дійшли інші вчені, які досліджували харчову поведінку 836 учасників. Вони виявили шість генетичних зв'язків, що збільшують споживання калорій і макронутрієнтів, включаючи ген адипонектину — гормону, який бере участь у регуляції рівня глюкози та розщепленні жирних кислот.

Найвідоміший ген, який підвищує фізичну продуктивність, - це ACTN3, відомий як альфа-актинін-3. Цей ген досліджують, щоб виявити схильність до певних видів спорту.

Є два види білка альфа-актиніна - ACTN2 і ACTN3. ACTN2 зустрічається у всіх типах м'язових волокон, а ACTN3 у типі IIb - швидких і великих м'язових волокнах, які активуються при короткочасних навантаженнях та розвивають велику силу. Тому ACTN3 асоціюється із потужним виробництвом сили.

Приблизно 18% людей по всьому світу мають нестачу ACTN3. Їхні тіла виробляють більше ACTN2, щоб компенсувати нестачу. Ці люди не можуть здійснювати вибухові рухи так само швидко, як ті, хто має в достатку цього білка. Наприклад, серед елітних спринтерів немає людей із дефіцитом альфа-актиніна-3.

У спортивних показниках також задіяний ген ангіотензин-конвертуючого ферменту (ACE). Збільшення частоти алелі ACE D асоціюється з сильними атлетами і спринтерами, тоді як збільшення частоти алелі ACE I частіше зустрічається у спортсменів з вражаючою витривалістю.

Одне дослідження показало, що у фізичний розвиток також впливають варіанти гена VNTR-1RN. Цей ген впливає на цитокіни та посилює запальну відповідь та відновлювальні процеси після вправ.

Після всіх цих досліджень може скластися думка, що сильне та красиве тіло треба виграти у генетичну лотерею. Якщо ж не пощастило, то нічого не вдієш. Насправді, це не так.

По-перше, у всіх є проблеми з генетикою, над якими треба працювати. Одні люди схильні до накопичення жиру, іншим складно збільшити м'язову масу. Навіть серед елітних спортсменів немає людей з ідеальною генетикою, але вони все ж таки працюють над недоліками і домагаються своїх цілей.

По-друге, ці дослідження не враховували особливості конкретних людей та не підбирали тренування та програми харчування під кожного з них. Так, при однаковій програмі люди з гарною генетикою покажуть найкращі результати, але якщо правильно вибрати навантаження, навіть найгірша генетика не завадить вам.

Сила, витривалість, склад тіла й відповідь на тренування є полігенними та багатофакторними ознаками. Окремий варіант ACTN3, ACE чи комерційний «спортивний ДНК-тест» не може надійно визначити вид спорту, талант або майбутній результат.

Практичніше відстежувати переносимість навантаження, прогрес, сон, травми, відновлення та доступні умови. Генетична схильність не є ані вироком, ані гарантією; тренувальний план коригують за реальною відповіддю організму.

Джерело: огляд спортивної геноміки 2023 року.