З роками наша "валізка" з невисловленими словами, неусвідомленими помилками й розбитими мріями стає все важчою. У кожного з нас є моменти, яких ми соромимося. Дії, які ми вчинили, або слова, які залишилися невимовленими.

Часом здається, що від наших помилок, провин чи несправедливостей можна просто втекти. Засунути подалі під ліжко, нехай там припадають пилом, доки ми зосереджуємось на нових планах і викликах. Але ці тіні минулого не зникають — вони лише терпляче чекають свого часу. Вночі, коли ви засинаєте, або в моменти тиші, вони обережно виповзають з-під ліжка. У снах чи думках вони повертають вас у ті ситуації, які хотілося б забути, але не вдалося.

Найгірше, коли це минуле стає основою для нових життєвих сценаріїв, які ми починаємо несвідомо проживати. Хтось будує своє життя на бажанні щось довести. Чоловік, якого в дитинстві недооцінювали батьки, стає перфекціоністом, хворобливо шукаючи визнання. Жінка, якій зрадив коханий, несвідомо обирає партнерів, які також здатні її обдурити, ніби шукає можливості переписати свій біль.

Наші скелети в шафі не лише турбують спогадами — вони формують сценарії, які ми повторюємо знову й знову.

У кожного є ті фатальні моменти, до яких ми повертаємося подумки вночі. Помилки, через які ми не можемо заснути. "Що, якби я тоді сказав інше? Пішов іншим шляхом? Захистив себе чи когось поруч?" Ми проводимо роки, намагаючись повернути контроль, якого, правду кажучи, ніколи не було.

Іноді ми караємо себе: за слабкість, за довіру, за емоції. Ми стаємо жорстокими до самих себе, шукаючи спосіб спокутувати свої помилки. Але покарання нічого не змінює. Воно лише укріплює в нас образ людини, яка заслуговує на біль.

Є й інший бік провини — бажання помститися. Ми гадаємо, що зможемо повернути собі втрачений баланс, відновити справедливість, змусити світ працювати за нашими правилами. Але помста — це пастка. Вона підживлює минуле, залишаючи нас його заручниками.

Можливо, ви навіть не усвідомлюєте, як це відбувається. Уявіть, що ви продовжуєте кар’єру лише для того, щоб довести колишньому керівнику, що він помилявся, коли вас недооцінив. Або будуєте стосунки з партнером, несвідомо бажаючи показати, що ваша цінність значно більша, ніж колись думав хтось інший. Підпитуючи своє існування цими спробами, ми навіть не помічаємо, як помста стає частиною нашої ідентичності. Ми вирішуємо працювати до виснаження, відмовлятися від радощів, мовчки приймати чужу несправедливість, ніби це якесь мовчазне спокутування.

Пробачення себе — це вміння визнати, що ми не ідеальні. Що ми завжди будемо робити помилки, бо ми люди. Але це також означає усвідомити, що ті рішення, які ви прийняли тоді, були єдиними можливими для вас у той момент.

Напередодні нового року подумайте про головну людину, яку вам потрібно пробачити. Це не ваш кривдник, не колишній друг і навіть не той, хто залишив вас у важкий момент. Це ви самі.

Ви заслуговуєте на пробачення. Не тому, що ваші дії були бездоганними, а тому, що ви — людина, яка робить усе можливе, щоб рухатися вперед. Пробачивши себе, ви зможете відпустити минуле й нарешті звільнити місце для нового майбутнього.

Тож цього року дайте собі дозвіл бути собою, навіть із вашими скелетами в шафі. Урешті-решт, вони є у кожного з нас. Але тільки ви вирішуєте, чи будуть вони головувати у вашій історії.

Прийміть себе. Пробачте себе. Живіть далі.