Ви виросли в світі, де любов і прийняття часто подавали як нагороду. У дитинстві вам, можливо, казали: «Будь хорошим/ою, і тебе любитимуть», «Старайся більше, щоб заслужити похвалу».

І що ви робили? Почали підлаштовуватися, жертвуючи частинками себе заради одного: бути поміченим, прийнятим, оціненим.

Але справжня проблема в тому, що схвалення — це ненаситний звір. Воно ніколи не приходить у достатній кількості, бо глибоко всередині залишається страх: «А раптом я цього не вартий/а?»

Не чужу похвалу. Не оцінку.

Але, парадоксально, намагаємося знайти її зовні, а не всередині себе. Це як намагатися наповнити бездонну чашу водою. Жодна кількість схвалення ніколи не дасть вам того, чого ви шукаєте.

Що буде, якщо мене не схвалять?

Уявіть найгірший сценарій. Хтось розчарується у вас, відмовиться від вас, засудить вас. Що тоді? Чи дійсно це зробить вас менш цінним/ою? Відчуйте цей страх, подивіться йому прямо в очі. Ви побачите: цей страх живе лише в вашій голові. У реальному житті ви залишаєтеся собою — незалежно від думки інших.

Протягом життя ми часто віддаємо шматочки себе заради того, щоб сподобатися іншим: свої мрії, своє «ні», свої бажання. Запитайте себе: Що я втратив/ла, намагаючись отримати схвалення?

Поверніться до цих частинок. Що ви любите? Що вас запалює? Чого ви хочете насправді?

Схвалення інших нічого не каже про вашу справжню цінність. Люди дивляться на вас крізь призму своїх уявлень, страхів, бажань. Їхня похвала чи критика більше говорить про них, ніж про вас.

Ви не повинні відповідати їхнім очікуванням, бо вони — їхні, а не ваші.

Найглибший крок, якого ви боїтеся, — це прийняти себе такими, як є, без виправдань. Уявіть, що більше не потрібно нічого доводити. Ви вже є. Ви вже достатні. Прислухайтеся до себе зараз: що ви відчуваєте, коли знімаєте цей тягар?

Жити без страху осуду — це не означає ігнорувати всіх. Це означає зважуватися показати світові справжнього себе. І якщо хтось не сприйме цього — це нормально. Тому що ті, хто залишиться, приймуть вас такими, як є.

Щоранку ставайте перед дзеркалом, дивіться собі в очі і говоріть: «Я цінний/а вже зараз, просто тому, що я існую. Я не зобов’язаний/а нічого нікому доводити». Спочатку це здасться дивним, але поступово ваш мозок почне вірити в ці слова.

Оберіть день, коли ви відповідатимете «ні» всьому, що не відповідає вашим бажанням. Відчуйте силу цього «ні». Воно повертає вам частинку себе.

Щоразу, коли виникає спокуса порівняти себе з іншими, запитайте себе: «Який був мій прогрес порівняно з минулим тижнем/місяцем/роком?»

Складіть список того, що ви робите лише заради схвалення, і поруч — те, чого хочете саме ви. Виберіть одну річ зі списку ваших бажань і почніть її робити.

Помилка — це не провал. Це процес навчання. Кожного разу, коли ви помиляєтеся, нагадуйте собі: «Я ріс/росла завдяки цьому».

Свобода від думки інших починається не тоді, коли ви стаєте «ідеальним» чи «достатнім» в їхніх очах. Вона починається тоді, коли ви визнаєте: я вже є. Мені не потрібні чужі слова, щоб відчути власну цінність.

Це нелегкий шлях, але він вартий кожного кроку. Бо наприкінці ви знаходите себе — справжнього/ню, цілісного/ну, незалежного/ну. Ви стаєте тим, ким ви завжди були, але боялися бути.