Як залишатися щасливим у найтемніші часи

Щоб довести наявність цього вибору, ми розглянемо історію Віктора Франкла – австрійського психіатра, психолога та невролога та колишнього в'язня чотирьох нацистських концентраційних таборів. Франкл розробив концепцію "логотерапії", підходу до психотерапії, який наголошує на пошуку сенсу та цінностей в житті як основного стимулу для долання труднощів та досягнення психологічної гармонії. Його дослідження глибоко розкрили людську природу і сприяли розвитку психологічної допомоги для людей, які пережили травматичні події.

Один із центральних поглядів Франкла полягає в тому, що людина може знайти сенс життя навіть у важких умовах, якщо вона знайде свої власні цінності та мету. Він пережив на своєму власному досвіді, як виживши в концентраційних таборах Голокосту, що знаходження сенсу в найбільш складних обставинах може допомогти людині подолати будь-які труднощі.

У своїй книзі Доктор Франкл описує тяготи, з якими йому довелося зіткнутися в таборах, про своє ставлення до них, і те, як він справлявся з ними. Він разом з іншими лікарями намагався допомогти людям знайти точку опори, знайти сенс життя, за що вони могли б триматися. Він стверджує, що виживали лише ті, хто робив вибір у бік життя, знаходив для неї сенс, ставив собі правильні настанови.

Будь-яка спроба знову підняти дух людей у ​​концтаборі передбачала, що нам вдасться направити їх на якусь мету у майбутньому. Того ж, хто вже не міг більше вірити в майбутнє, у своє майбутнє, було втрачено. Разом з майбутнім він втрачав і духовний стрижень, внутрішньо ламався і деградував як тілесно, так і душевно... Проте мужність жити або відповідно втома від життя виявлялися щоразу залежать тільки від того, чи мала людина віру в сенс життя, його життя. Девізом усієї психотерапевтичної роботи в концтаборі могли б служити слова Ніцше: "У кого є НАВІЩО жити, може винести майже будь-яку ЯК"

Він розповідає про те, що установки настільки сильні, що вони здатні як врятувати, так і занапастити людей. Наприклад, одному ув'язненому наснилося, що війна закінчиться 30 березня 1945 року. При наближенні цієї дати ставало зрозумілим, що війна не збиралася закінчуватися. 29 березня він впав у маренні та лихоманці, 30 березня він знепритомнів, 31 березня він помер від висипного тифу. Для нього війна закінчилася 30 березня, коли він знепритомнів.

Ще один приклад такого випадку, але більш масштабний, який наводить доктор Франкл у своїй книзі.

Багато ув'язнених в одному з таборів вирішили, що війна закінчиться до кінця 1944 року і на Різдво вони будуть вдома. Коли прийшло Різдво, стало зрозуміло, що нічого подібного не станеться. І за тиждень між Різдвом та Новим Роком померла велика кількість ув'язнених, причому для цього не було жодних підстав. Не було погіршень у погоді, в умовах праці, не було жодних спалахів хвороб.

Зрештою, виходило, що тілесно-душевний занепад залежав від духовної настанови, але в цій духовній настанові людина була вільна! Уклавши людину в табір, можна було відібрати в нього все аж до окулярів і ременя, але в нього залишалася ця свобода, і вона залишалася в нього буквально до останньої миті, до останнього подиху. Це була свобода налаштуватися так чи інакше, і це так чи інакше існувало, і весь час були ті, яким вдавалося придушити в собі збудженість і перемогти свою апатію. Це були люди, які йшли крізь бараки й марширували в строю, і в них було для товариша добре слово та останній шматок хліба. Вони були свідченням того, що ніколи не можна сказати, що зробить табір з людиною: чи перетвориться людина на типового таборника, чи все-таки навіть у такому стиснутому становищі, в цій екстремальній прикордонній ситуації залишиться людиною. Щоразу він вирішує сам.

Фрейд вважає, що якщо морити голодом різних людей, то відмінності їх незабаром зітруться, і всі їхні думки та дії будуть спрямовані лише на вгамування свого голоду. Він казав: “Давайте спробуємо поставити кілька найрізноманітніших людей в однакові умови голоду. Зі зростанням голоду всі індивідуальні відмінності зітруться, і замість них з'явиться одноманітний вислів невгамовного спонукання”.

Щастя – наш вибір. Це не означає, що обставини не відіграють ролі. Але ми можемо вибирати, як до них ставитися, як почуватися і діяти. Знайти в собі сили, щоб рухатися далі, знайти сенс у житті, знайти способи вирішення проблем, помічати добре, відпустити злість і ненависть, радіти, посміхатися, приносити добро, допомагати іншим – це вибір тільки наш, який ніхто не може відібрати.