Взяти, наприклад, погоду. Ми бачимо блакитне небо, але зміна у клітинах мозку може змінити сприйняття, і небо здасться зеленим чи червоним. За допомогою генної інженерії ми могли б, скажімо, змусити все червоне вібрувати, шуміти або бути сексуально привабливим так, як воно сприймається деякими птахами.

Ми думаємо, що зараз світло, але, якщо змінити нейронні зв'язки, все навколо здаватиметься темним. А там, де нам спекотно та волого, тропічній жабі холодно та сухо. Ця логіка може бути застосована практично до всього. Слідом за багатьма філософами Роберт Ланца робить висновок: те, що ми бачимо, не може існувати без нашої свідомості.

Вчений пропонує згадати наступний експеримент. Коли електрони проходять через дві щілини в бар'єрі під наглядом вчених, вони поводяться як кулі та пролітають крізь першу чи другу щілину. Але якщо не дивитися на них під час проходження через бар'єр, вони діють як хвилі і можуть проходити через обидві щілини одночасно. Виходить, найдрібніша частка може змінити свою поведінку залежно від того, дивляться на неї чи ні? На думку прихильників біоетики, відповідь очевидна: реальність — це процес, який включає нашу свідомість.

Можна взяти ще один приклад із квантової фізики та згадати принцип невизначеності Гейзенберга. Якщо є світ, в якому крутяться частки, у нас має бути об'єктивна можливість виміряти всі їхні властивості, проте це неможливо.

Але чому сам факт виміру важливий для частки, яку ми вирішили виміряти? І як пари частинок на протилежних краях галактики можуть бути взаємопов'язані, начебто простору і часу не було? Причому взаємопов'язані настільки, що при зміні однієї частинки з пари подібним чином змінюється інша, незалежно від того, де вона знаходиться. Знову ж таки, для прихильників біоетики відповідь проста: бо простір і час — лише інструменти нашого розуму.

Наш лінійний спосіб мислення та уявлення про час також не узгоджуються з цікавою серією експериментів. У 2002 році вчені довели, що фотони заздалегідь знали, що їхні «близнюки», що знаходяться вдалині, робитимуть у майбутньому. Дослідники перевірили зв'язок між парами фотонів. Вони дозволили одному з них закінчити свою подорож — він мав «вирішити», повестися як хвиля чи частка. А для другого фотона вчені збільшили відстань, яку йому потрібно пройти, аби досягти власного детектора. На його шляху було поставлено шифратор, щоб запобігти перетворенню на частку.

Фотон не приймав рішення, ким ставати, часткою або хвилею, поки його близнюк на своєму шляху також не стикався з шифратором. Експерименти послідовно підтверджують, що ефекти залежать від спостерігача. Наш розум і його знання — єдине, що визначає, як поводяться частки», — підкреслює Ланца.

Але це ще не все. В рамках експерименту, проведеного у 2007 році у Франції, вчені стріляли фотонами в апарат, щоб продемонструвати щось дивовижне: їхні дії можуть заднім числом змінити те, що вже сталося в минулому. Коли фотони проходили через вилку в апараті, їм доводилося вирішувати, чи поводитися як частинки або хвилі при попаданні на світлодільник.

Критики стверджують, що ці досліди відносяться лише до світу квантів та мікроскопічних частинок. Однак Роберт Ланца наводить як контраргумент опубліковану в 2009 році в журналі Nature статтю про те, що квантова поведінка поширюється і на повсякденну сферу. Різні експерименти також показують, що квантова реальність виходить за межі "мікроскопічного світу".

У такому разі ми маємо справу з нескінченною кількістю всесвітів, і все, що може статися, відбувається в одному з них. Усі можливі всесвіти існують одночасно, незалежно від того, що відбувається у будь-якій з них. І смерть у цих сценаріях вже не є непорушною «реальністю».