Мистецтво жити — це, зрештою, мистецтво бути чесним із собою. Проте, скількох із нас із дитинства вчили бути «зручними»? Бути «хорошою дівчинкою», яка амортизує чужі емоції, ставить потреби інших вище за власні і мовчить про свій дискомфорт, аби уникнути конфлікту. Ми виростаємо майстринями самозречення, і наш внутрішній світ перетворюється на територію, де править не власна воля, а страх, провина та очікування оточення. Ми стаємо найкращими рабинями, яким не потрібен наглядач, бо нас карає не батіг, а «ніжні удари власної свідомості».