Прокрастинація дуже поширене явище й уникання з’являється не тільки від страху провалу, а й в дуже різних неочікуваних моментах, наприклад — страху успіху, де є намагання уникнути відповідальності та можливої критики. Де лякає відсутність досвіду та й можуть бути інші варіантів вторинної вигоди від зволікання… як кажуть, у кожного свої "таргани в голові"
З одного боку, прокрастинація робить мені послугу. Вона захищає мене від деяких неприємних істин щодо себе.
Вона допомагає уникати некомфортних і, можливо, загрозливих відчуттів. Вона дає зручну відмовку, чому я не рухаюсь в напрямі, що якимось чином мені неприємний. Та хай які причини прокрастинації й увесь можливий від неї комфорт, який вона мені забезпечить, я також заплачу за неї певну ціну.
Також дослідження підтверджують, що низька самооцінка теж сприяє прокрастинації. Моє сприйняття себе — чи впевнений я у тому, що здатен досягти успіху, і чи можу цінувати те, ким я є, — формується з найперших днів життя.
Сьогодні відомо, що мозок запрограмований бути «ультросоціальним» він буквально росте і розвивається відповідно до того, як на нас реагують люди, котрі дбають про нас.
Це означає, що ті, хто дбають про дитину, роблять значно більше, ніж зміна підгузків і годування: «Вони активізують розвиток мозку через емоційну доступність та взаємодію»
Мама, відносно звільнена від тривог і спроможна тішитися своїм чадом та відчувати дитячі потреби, що постійно змінюються, допоможе своїй дитині стати дорослою людиною, яка вмітиме керувати емоціями, довіряти іншим, бути хорошої думки про себе і зберігати позитивне очікування. Ці здібності — основа впевненості та здорової самооцінки.
Жах, сором, провина, огида й ненависть до себе — це часто побічні наслідки давніх спогадів. За допомогою мислиневих частин мого мозку я можу подолати активізацію моїх імпліцитних спогадів, створити альтернативні нейронні ланцюги й змінити свій мозок, даючи собі змогу діяти, а не прокрастинувати через параліч страху.
Що краще ми здатні створити цілісність всередині себе, то рідше ми ставатимемо заручником прокрастинації
«Я найкраще знаю, що я думаю, тоді, коли я скажу це» Фланнері ОʼКоннор. Велика романістка й авторка оповідань.
Для того, щоб відслідкувати власні відчуття та зрозуміти прокрастинацію треба вести щоденник. Шаблони та теми, які спершу нелегко визначити, часто стають очевидними, коли ви розглядаєте серію подій. Ви можете також вивчати шаблони свого мислення та емоційних реакцій, якщо додаватимете до опису самої події якісь примітки щодо них. Моніторинг ваших спроб і реакцій може надати вам цінну інформацію, яка не загубиться і не перекрутиться в памʼяті.
Техніка "Вільне письмо"
Ви можете використовувати свій щоденник, щоб практикувати «вільне письмо». Це процес, коли ви записуєте все, що у вас на думці, протягом обмеженого часу, без зупинки, без осуду і без редагування. Письменники використовують цю техніку, щоб змусити себе розпочати творити або щоб підібрати ідеї, які лежать не на поверхні їхнього мислення.
Протягом 10-20 хвилин ви просто пишете, навіть якщо це слова: «Мені нічого сказати» чи «Я не знаю, що мені писати далі». Навіть не думайте відкласти ручку чи припинити друкувати; просто записуйте свої думки, коли вони до вас приходять. Не переймайтеся пунктуацією, правописом, граматикою, а також тим, чи ваші слова мають зміст, чи є вони правдою. Не стирайте, не закреслюйте, не видаляйте. Мета вільного письма — не створити шедевр, а пізнати свої думки та відчуття і не засуджувати їх.
Ви можете використовувати вільне письмо будь-яким чином, який, на вашу думку, може допомогти вам подолати прокрастинацію: дослідити власні страхи, зрозуміти опір, визначити цінності, перевірити власні реакції на наші підходи та спостерігати за тим, як ви реагуєте на зміни. Вільне письмо дієве тим, що допомагає вам оминути внутрішнього прокурора, який засуджує ваші ідеї. Коли ви починаєте писати не перериваючись, ваш мозок може простежувати ланцюжок асоціацій, повʼязаних між собою, часто без вашого відома. (Памʼятайте, що основна діяльності мозку відбувається за межами свідомості).