Швидке задоволення вимагає мінімальних зусиль, і з ними ми залишаємось у звичній та безпечній зоні комфорту.
Тому ми не робимо те, що краще, адже братися за те, що, легко все-таки простіше.
По друге, це зменшення ризиків, бо зміни завжди несуть за собою додаткові затрати.
А ще людська природа прив’язує більшість людства до обставин, як от заробити багато грошей, щоб не втратити дах над головою.
До такої собі стабільності якої недостатньо для чогось більшого.
Ми обираємо їжу на основі виключно її смакових якостей. Вона дає короткі моменти задоволення, проте краде у нас життя з міцним здоров’ям та енергією.
Ми тримаємось за ненависну роботу в компаніях, які дають нам нібито стабільний дохід, замість того щоб іти за цілями і мріями, що можуть принести статки й омріяну фінансову свободу.
Чому так трапляється?
Все ховається в нашій структурі мислення. Для нашого мозку — марна розтрата енергії — це розкіш, яку він не може собі дозволити. А ще наш мозок ласун. Споживання енергії проходить з потужністю лише близько 20 Вт (як тьмяна електрична лампочка), але це мабуть, максимум, який він може спожити, не задавши шкоди організму. Якщо мозок вироблятиме більше тепла, то це тепло пошкодить тканини. Тому мозок постійне шукає «коротких шляхів», щоб заощаджувати енергію.
Тож всі наші звички і боротьба з собою проходять лише тому що еволюція подбала про нас і вигадала хитромудрі та оригінальні способи щоб насправді спрощувати нам ті чи інші завдання.
Авжеж, якщо ми переглянемо стратегію життя то легко зможемо змінити це на користь, бо мати еволюція поганого не зробить)
Наприклад, Емоції — це зовсім не почуття, а набір фізіологічних механізмів виживання, які виникли в процесі еволюції, щоб відвертати нас від небезпек і підштовхувати до потенційно корисних речей
Ми знаємо як лімбічна система провокує вас на солодкі діла.
Є ще одна вправа, яка допоможе взяти вверх над емоціями, які захватили ваш приватний простір.
Це почати писати. Щоденник дуже корисна річ в цьому плані. Коли ви пишете — то включається раціональна частина мозку, що якщо не схлопне емоції то відверне їх на задній план.
Система мислення вибудована так, що постійно змагається за вашу увагу, тож немає плавного, неперервного плину думок — натомість існує какофонія різних «петель зворотнього зв’язку», що конкурують між собою.
Концепція «Я» як єдиної цілісної сутності, що завжди сама все вирішує — це ілюзія, породження нашою підсвідомістю.
Нам здається, що наш розум — це це цілісна сутність, яка непрерервно і цілісно опрацьовує інформацію і повністю відповідає за всі наші рішення.
Однака картина, яку створюють сканери мозку, дуже відрізняється від такого нашого уявлення.
Розум більше схожий на «спільноту розумів» із різних підмодулів, що постійно змагаються між собою. Свідомість схожа на шторм, який бушує у нашому мозоку.
Інтуїтивне відчуття, що є якесь керівне я, котре сидить у центрі управління мозку та проглядає інформацію від органів чуття — натискаючи кнопку мʼязів - це ілюзія, бо свідомість складається з вихору подій, розкиданих по всьому мозку.
Ці події змагаються за увагу, і коли один процес перекрикує всі інші, мозок раціонально обгрунтовує цей результат і створює хибне враження, що все відбувалось під контролем єдиного «я».
Але ж ми маємо еволюційне «вау» яке дає нам можливість прийняти остаточне рішення в префрантальній корі. Якщо тварини здебільшого керуються інстинктами, то люди приймають рішення вищого рівня, проаналізувавши інформацію, що надходить від органів чуття. Це є третій рівень свідомості.
На відміну від тварин, ми постійно запитуємо себе «А що коли…?»
Людська свідомість — це особлива форма свідомості, що створює модель світу, а тоді прогнозує її розвиток у часі, оцінуючі минуле, щоб змоделювати майбутнє. Це вимагає взаємоузгодження й оцінки багатьох петель зворотнього звʼязку, щоб прийняти рішення й досягти якоїсь мети
Хоч ми у багатьох ситуаціях покладаємось на інстинкт і емоції, але водночас ми постійно аналізуємо й оцінюємо інформацію від багатьох петель зворотнього звʼязку. Тобто ми моделюємо майбутнє — іноді далі за межі власного життя й навіть на тисячі років уперед. Ми робимо це щоб зважити різні можливості й прийняти найкраще рішення, щоб досягти якоїсь мети.
Це відбувається в префрантальній корі, яка дає нам змогу моделювати майбутнє й оцінювати ймовірність різних сценаріїв, щоб обрати найкращу стратегію. Якби в нас не було такої можливості, то запанував би хаос і ми б страждали від сенсорного перевантаження.
Це можна проілюструвати простим експериментом. Девід Іглмен описує, що відбувається, якщо взяти самця риби-колючки і запустити на його територію самку. Самець спантеличується: він хоче спарюватися з самкою, але водночас хоче й захищати свою територію. В результаті він нападатиме на самку й одночасно залицятиметься до неї.
Самец впаде в шаленство, намагаючись і сподобатись самці і вбити її
Ще один цікавий приклад роботи «тваринного мозку» це буриданів віслюк — це дуже цікавий приклад парадоксу у філософії) який приписується французькому філософі Жанові Буридану (1295-1363)
Він ілюструє ситуацію, коли осел повинен обрати між двома рівно цікавими альтернативами, і через нездатність прийняти рішення він гине від голоду.
Сюжет парадоксу полягає в наступному: уявімо, що осел стоїть між двома стогами сіна, рівно віддаленими від нього, і обидва стоги мають однаковий смак і якість. Осел має обмежену кількість часу на вибір, бо він голодний і має обмежені ресурси. За теорією, що осел прийме рішення на основі розумового обґрунтування, він мав би обрати одну зі сторін, адже в обох випадках він отримає однаковий результат.
Однак парадокс Буріданового осла полягає в тому, що, за теорією, осел має обмежене розумові здібності тому й не може прийняти обґрунтуване рішення, оскільки обидві альтернативи є однаково привабливими. В кінці кінців, осел може зомліти від голоду, так і не прийнявши рішення.
Парадокс Буріданового осла використовується для обговорення теорій прийняття рішень, моральних дилем, ідеї раціональності та обґрунтування в прийнятті рішень.
Ця історія підкреслює важливість прийняття рішень та здатність до обґрунтованих виборів в умовах обмежень і конфлікту між альтернативами.
Тож добре, що завдяки еволюції ми маємо неокортікс з допомогою якого ми можемо взяти вверх над емоціями і зробити вибір
Людський мозок сприймає величезний потік сенсорної та емоційної інформації . Однак найважливіше — це змоделювати майбутнє, визначивши причинно наслідкові зв’язки між подіями: тобто якщо станеться А, то станеться Б.
Але ж неокортекс використовує більше енергії і обчислює завдання довше, ніж тваринна та рептильна частини нашого мозку.
Тому в більшості випадків ми використовуємо автоматичне мислення, базуючись на наших звичках, паттернах і алгоритмах автоматичних дій.
Іншими словами, після численних повторень наші дії стають автоматичними завдяки нашому підсвідомому, що допомагає не лише зекономити час, але і зменшити стрес.
Тож для полегшення життя нам потрібно сформувати... звички, набити часи... А уявіть, якщо б неокортекс і надалі керував нашими діями, не дозволяючи їм стати автоматичними. Наприклад, під час водіння автомобіля він продовжував би контролювати процес – це було б вічним пеклом із втомою і стресом. Сподіваюся, це розкрило вам, чому ми часто обираємо легкі задоволення, замість вибору шляху до мрії