Матеріал має інформаційний і освітній характер та не є медичною, психологічною чи психотерапевтичною консультацією. Якщо ви переживаєте гострий психологічний стан або потребуєте професійної підтримки, зверніться до лікаря, психолога, психотерапевта або кризової служби.
Відкинувши передбачення, думки про майбутнє, можна звільнитися від страху. Але тоді також від радості, від очікування доброго, приємного. Будемо жити лише "тут і зараз", відчувати лише даний момент - у нас не буде ані справжнього страху, ані справжньої радості. Однак, строго кажучи, людина не може повністю відірватися від передбачення. І тому якщо вона, страждаючи, припускає, що немає кінця цим стражданням, її стан стає ще більш болісним. Якщо ж вона зможе побачити в майбутньому світло, страх поступово покидає її, уступаючи місце надії й радості. А радість може бути отруєна передбаченням нових невдач і страждань. Отак ми влаштовані: здатність нашого розуму до передбачення то вражає його страхом, то нагороджує радістю.
Часто причиною страху є невідомість. Наприклад, реальний страх – йти до зубного лікаря. Так, страшно. Перший раз. Якщо ж ти дізнався точно, що на тебе чекає, який ступінь болю, то страх уже не той. Багато хто погодиться, що найчастіше боїшся саме туману невідомості — а що мене чекає там попереду: завтра, через рік, у цій темній підворітті, за дверима до кабінету великого начальника?
Існує й інше джерело страху: соціальна індукція. Буває, що людина не усвідомлює того, чому вона боїться, а почуття страху її не залишає. І на запитання: «Чого ж ти боїшся?» нерідко відповідає: «Та хто знає, чого боюся. Усі бояться, і я боюся». Справа в тому, що страх — це багато в чому соціальна емоція, яка може поширюватися подібно до епідемії, заражаючи часом десятки і сотні тисяч людей.
Ми істоти соціальні та сприймаємо почуття, що виникають в інших. Їхній страх передається нам, неминуче передається. Особливо це стосується близьких людей. Так, мати, якої мають негативні почуття, завжди згубно впливає своє дитя, яке себе захистити здоровими міркуваннями неспроможна. І тому, коли вам страшно, ви обов'язково маєте подумати, яка в цьому страху частка ваша власна, а яка індукована, спричинена емоціями інших. Також подумати і про те, що ви своїми страхами отруюєте життя тих, хто поряд. Адже одна справа — глобальний страх, який охоплює мільйони людей, інша — ваш власний, який отруює життя вашого найближчого оточення. Буде нова світова війна чи ні, ще невідомо, набагато важливіше перестати воювати зі своїми рідними та близькими, доводити їх власними страхами та тривогами.
Але трапляється, що людина не здатна роздумувати про свій страх. Хоча у такому роздумі зазвичай нічого страшного та складного немає. Страх стає всепоглинаючим, часто він повністю захоплює владу над людиною. Тут уже йдеться про страх невротичний, про те, що психіатри називають фобії-комплексами. Фобії дуже різні: когось переслідує страх інфекції, когось несподіваної смерті, хтось вічно боїться стати об'єктом нападу, насильства тощо.
У світі фобії значною мірою є результат індукції, створюваної засобами масової комунікації. Спідофобії не було. Вона постала після того, як нас почали лякати СНІДом. Радіофобії не існувало до того, як преса та телебачення почали лякати всіх наслідків Чорнобиля. Тероризм та терористи були завжди. Однак масового страху перед тероризмом не існувало, доки телеканали в гонитві за рейтингом не стали нам показувати з ранку до ночі наслідки терактів — зруйновані будинки та зображення вбитих людей крупним планом.
На жаль, створення такого невротичного страху давно стало технологією соціальної влади. Адже наляканими людьми дуже легко керувати. Деморалізовані та залякані люди роблять самі, вимагають від влади чи хоча б схвалюють дії, які цим людям зовсім не вигідні. Тому правлячі кола навчилися дуже ефективно використовувати з метою індукований страх.
Це — один із найсильніших засобів маніпуляції свідомістю та відволікання уваги суспільства від махінацій верхівки. Головне завдання — у будь-який спосіб змусити нас боятися, створити масовий психоз, під прикриттям якого можна спокійно провертати свої темні справи. Тому сильні світу цього нас постійно і лякають — то терористами, то антиглобалістами, астероїдом, що летить у космосі, що загрожує зіткнутися із землею... Найнаочніший приклад — масовий терористичний психоз, який сьогодні цілеспрямовано і дуже вміло нагнітається ЗМІ.
Це — один із найсильніших засобів маніпуляції свідомістю та відволікання уваги суспільства від махінацій верхівки. Головне завдання — у будь-який спосіб змусити нас боятися, створити масовий психоз, під прикриттям якого можна спокійно провертати свої темні справи. Тому сильні світу цього нас постійно і лякають — то терористами, то антиглобалістами, астероїдом, що летить у космосі, що загрожує зіткнутися із землею... Найнаочніший приклад — масовий терористичний психоз, який сьогодні цілеспрямовано і дуже вміло нагнітається ЗМІ.
Звісно, є реальні страхи. Скажімо, страшно жити в державі, де панує повне свавілля і тебе будь-якої миті можуть викинути з квартири, позбавити власності або взагалі вбити. Або в державі, де панує хаос і ніхто не несе відповідальності ні за що. Тут страшно і своє життя, і життя близьких. Однак є багато і міфічних страхів, навіюваних спеціально з метою управління нашою свідомістю та поведінкою. Потрібно вміти їх розрізняти. На жаль, сьогодні є дуже багато бажаючих отримати з нашого страху вигоду для себе.
Реклама постійно лякає нас карієсом, який неодмінно з'їсть наші зуби, якщо ми не купимо чергову «суперефективну» зубну пасту. Релігійні проповідники навіюють нам думку про майбутнє пеклі та сковорідки, водночас вкрадливим голосом пропонуючи вихід: «віддай нам свої гроші — і врятуєшся». «Проголосуйте за мене на виборах, — праворуч і ліворуч обіцяє черговий «рятівник батьківщини», — і я позбавлю вас розгулу тероризму та злочинності, через які сьогодні стало страшно виходити на вулицю, тільки я можу навести лад у країні... ». Та що там говорити, коли навіть рідні та близькі часом не проти використовувати наші страхи та тривоги у власних цілях!
Тому найголовніше — навчитися струшувати із себе той липкий страх, яким нас постійно намагаються обмазати. Поставте бар'єр між собою та джерелами, що прагнуть налякати вас за будь-яку ціну. Навчіться викликати у своїх відчуттях спокій чи байдужість до їхніх повідомлень. Пам'ятайте — у світі існують не лише війни, терористичні акти, авіакатастрофи, серійні вбивці та сексуальні маніяки, про які нам невпинно трубять газети та телебачення.
А нам часто розповідають про це аж ніяк не для нашого блага. Набагато частіше це робиться з маніпулятивною метою — щоб отримати фінансову чи політичну вигоду за рахунок нашого страху. І за рахунок нашого фізичного та психологічного здоров'я. Адже постійний страх завжди спотворює особистість, він мобілізує найпримітивнішу, темну енергію і, як правило, служить наймерзеннішим цілям. Коли людина у владі страху, її психічні структури руйнуються, мислення працює огидно, мозок видає реакції найнебажаніші, можна сказати, нелюдські.
А як наше фізичне здоров'я реагує на страх! Якщо неможливо захиститися втечею чи нападом, то ти опиняєшся під владою гніву, стаєш агресивним, дратівливим. Хронічний гнів небезпечний, він виснажує імунну систему подібно до СНІДу. Коли людина відчуває страх, а отже — гнів та агресію, у неї згоряють Т-лімфоцити (це необхідно для мобілізації енергії), без яких організм відкритий для будь-якої хвороби. Говорять: твій страх і є твоя хвороба, і це абсолютно правильно.
Можна дати пораду, як міркувати про причини страху. Робити це можна і треба. Це гідна робота. І, можливо, куди плідніша, ніж, скажімо, медитація. Добре, звичайно, сидіти і думати, що золотистий туман огортає мене, і я обіймаю земну кулю і таке інше. У цей момент жодних страхів немає. Але як бути після медитації? Страх все одно випливає з глибини душі, якщо не думати про його причини, не покликати на допомогу здоровий глузд.
Потрібно саме думати, розмірковувати. Запитайте будь-кого: «Ти боїшся смерті!» І вам дадуть відповідь: «Я про це не думаю.» Так, він боїться навіть думати про це. Страх смерті – індукований страх. Усі бояться, і ви боїтеся. А лікарі, і психіатри навіть знають, що коли людина починає вмирати, всі страждання її залишають, хоча зовні смерть виглядає жахливо. Про це має і потрібно розмірковувати, тільки тоді можна позбутися такого страху, як, втім, і інших його видів.
Потрібно саме думати, розмірковувати. Запитайте будь-кого: «Ти боїшся смерті!» І вам дадуть відповідь: «Я про це не думаю.» Так, він боїться навіть думати про це. Страх смерті – індукований страх. Усі бояться, і ви боїтеся. А лікарі, і психіатри навіть знають, що коли людина починає вмирати, всі страждання її залишають, хоча зовні смерть виглядає жахливо. Про це має і потрібно розмірковувати, тільки тоді можна позбутися такого страху, як, втім, і інших його видів.
Виявляється, наш страх — це лише свідчення того, як ми мислимо, якою є наша філософія. Він починається з елементарної фізіології (наприклад, болю), а закінчується вищими сферами нашого мислення. І якщо ми опановуємо конструктивне мислення, якщо ми звільняємо свій мозок від думок про погане, то страх нас покидає, і немає нічого у світі, що викликало б у нас страх.
Занепокоєння – можливо. Занепокоєння за себе, за своє майбутнє, за рідних та близьких... Але не страх. Для того, щоб перемогти страх, не потрібно займатися якоюсь особливою філософією чи спеціальними вправами, треба просто подивитися довкола себе. Що ви думаєте про близьких? Що вас дратує? Чого ви боїтесь? Потрібно поміркувати над цим, і тоді навіть найстрашніше не зможе занапастити нашу душу.
Важливо зрозуміти, що страх — це лише продукт вашої уяви. Сміливо подивіться йому в обличчя, розпізнайте його. І тоді виявите, що ви з ним не одне й те саме. Подивіться на ваші страхи, як на кадри з фільму, що швидко миготять і зникають. Те, що Ви бачите, насправді не існує. Страх прийде і піде, якщо ви самі не будете його наполегливо затримувати.
Чудовий засіб від страху – любов, доброта, злагода. Коли ви починаєте прощати, ви бачите, що і вам прощають, і ви отримуєте надію на згоду, і ваш страх зменшується.
Скажіть собі: «Через згоду через терпимість через любов я зменшую свій страх. Коли відмовляюся судити, цінувати, оцінювати; коли я не говорю, що одні добрі, а інші погані; коли я не ставлю ситуацію оцінювання, тоді я і не боюся, що мене хтось оцінюватиме. Мені спокійніше. Мені легше. Я не боюся".
І головне: перестаньте прокручувати в розумі гнітючі подробиці вашого сьогоднішнього буття, перестаньте складати сценарій нерадісного завтра, спробуйте забути про неприємності, які щільно вас «обсіли». Погодьтеся, зрештою, що вам не гірше за всіх, як ви в це, можливо, вірили досі. Є дах над головою, кохані та близькі, надія на майбутнє, цибуля та морква на грядці, «сотка» у заначці, руки, ноги, голова. Але ж це не так уже й мало!