Ресурсні карти MriyaRun: як дозволи повертають нас до себе

Є фрази, які звучать дуже просто: «я маю право», «я можу обрати себе», «я дозволяю собі жити своє щасливе життя». На перший погляд, нічого революційного. Але якщо чесно сісти з цими словами на кухні, налити чай і не вдавати, що ми всі вже просвітлені, раптом з'ясовується: саме з такими простими дозволами у людини часто найбільше напруги.

MriyaRun створила дві ресурсні колоди, які працюють з цією темою по-різному, але дуже добре доповнюють одна одну. Колода «Я маю право» допомагає побачити базові внутрішні права: бути, хотіти, відчувати, мати межі, не пояснювати себе зайвий раз, займати своє місце у світі. Колода «Я живу своє щасливе життя» веде далі: від права бути собою до щоденного вибору власного життя, радості, руху, близькості, відпочинку, видимості та м'якої сили.

Обидві колоди побудовані навколо дозволів і питань. На карті є короткий змістовний текст: дозвіл, який людина може приміряти на себе, і питання, яке допомагає не залишитися на рівні красивої цитати.

«Я маю право» — це колода про фундамент. Вона ніби запитує: «А ти взагалі всередині себе маєш дозвіл бути тут? Чи заходиш у власне життя навшпиньки, як у чужу кімнату?» Тут багато тем про тіло, потреби, межі, окремість, право не бути зручною, право не знати одразу, право хотіти й право не вибачатися за свою присутність.

«Я живу своє щасливе життя» — це колода про рух і втілення. Вона працює з тим, що стає можливим після повернення базового права. Якщо я маю право бути, то як я хочу жити? Де я обираю себе? Де я дозволяю собі відпочивати, бути видимою, радіти, пробувати, помилятися, завершувати старе і починати нове?

Багато внутрішніх заборон не звучать як заборони. Вони не сидять у голові з табличкою «не можна». Вони маскуються під вихованість, відповідальність, скромність, «будь нормальною», «не висовуйся», «не перебільшуй», «іншим важче», «треба терпіти».

Людина може роками жити з внутрішнім правилом: «мої потреби не на першому місці». І це правило не завжди виглядає драматично. Іноді воно виглядає як жінка, яка вміє знайти шкарпетки всіх членів родини, але не пам'ятає, коли востаннє питала себе: «А чого хочу я?» І якщо така жінка витягує карту «Мої потреби мають право існувати», карта не каже їй негайно переїжджати на Балі. Вона просто ставить незручне, але чесне питання: яку потребу я найчастіше відсуваю на потім?

Для мене ці колоди - про дуже просту, але непросту в житті річ: мати дозвіл важливо. Але ще важливіше зрозуміти, де цього дозволу немає. Де стоїть перегородка. Де запускається тригер. Де реакція стопорить, зупиняє, відкидає назад і не пускає людину в дію, близькість, радість, видимість або спокій. Ми часто думаємо, що проблема в сьогоднішній ситуації. Не відповіли вчасно, різко сказали, зависли перед рішенням, злякалися заявити про себе, не змогли відпочити без провини. Але сьогоднішня ситуація часто просто натискає стару кнопку. А сама кнопка з’явилася набагато раніше: у дитинстві, у сімейних правилах, у тому, як нас вчили бути “хорошими”, “зручними”, “сильними”, “не надто гучними”, “не надто чутливими”, “не надто собою”. Більшість першоджерел ми вже ніколи не дістанемо повністю. Ми не зможемо знайти всі моменти, де дитина вперше вирішила: “мої потреби зайві”, “я маю мовчати”, “любов треба заслужити”, “відпочинок дозволений тільки після виснаження”. Частина цих заборон не наша особиста вина і навіть не завжди наша особиста історія. Це спадок: сімейний, культурний, гендерний. Невидима інструкція “як треба бути”, яку ніхто не підписував, але всі чомусь намагаються виконувати. Саме тому карти важливі. Вони не копають минуле заради минулого. Вони допомагають побачити теперішній механізм: де я стискаюся, де завмираю, де злюся, де зникаю, де рятую, де погоджуюся, хоча всередині вже давно ні. І коли це видно, з’являється вибір. Не ідеальний, не завжди легкий, але живий. А живий вибір - це вже початок свободи.

Коли я працювала над колодою «Я маю право», мені було важливо, щоб жінки не просто дивилися на красиві картинки. Хотілося, щоб вони впізнавали себе. Не як ідеальну героїню без зморшок, сумнівів і складних днів, а як справжню живу жінку, у якій є світло, втома, ніжність, сила, сором, бажання, межі, мрії і ті частини, які довго чекали, щоб їх нарешті побачили. У цих образах мені хотілося відкрити магічний невидимий світ, який часто залишається всередині. Світ, де почуття мають форму, межі можуть світитися золотом, біль може перетворюватися на квітку, а тиша може бути не порожнечею, а безпечним простором. Метафорична карта має працювати як двері: спочатку ти бачиш образ, а потім раптом розумієш - це не просто картинка, це щось про мене. Мені важливо, щоб жінка, дивлячись на ці карти, не думала: “Я маю бути такою прекрасною”. Навпаки. Щоб вона відчула: “Я вже є. Я можу бути неідеальною і все одно гідною любові, поваги, простору, вибору”. У цьому для мене магія колоди: не прикрасити реальність, а допомогти побачити в собі справжню красу живого досвіду.

Уявімо Олену. Вона відкриває колоду ввечері, коли вже відповіла на всі повідомлення, нагодувала всіх, крім себе, і героїчно перемогла пральну машину, яка знову вирішила стати арт-об'єктом посеред ванної. Олена витягує карту: «Я маю право не знати одразу, що мені потрібно».

Перша реакція: «Дякую, карта, дуже вчасно. Я й так нічого не знаю». Друга реакція — тиша. Бо раптом стає зрозуміло: вона не просто не знає. Вона не дозволяє собі не знати. Вона вимагає від себе миттєвої ясності: бути хорошою мамою, професіоналкою, партнеркою, донькою, людиною з нормальним харчуванням, красивим планером і спокійною нервовою системою. Бажано до понеділка.

І тут карта робить свою маленьку роботу. Не вирішує життя. Не видає інструкцію на 48 пунктів. А дозволяє Олені написати в нотатках: «Сьогодні я не мушу знати все. Я можу почати з одного: мені потрібна тиша на 20 хвилин». І це вже не дрібниця. Це повернення до себе без фанфар, але з чаєм.

Є простий формат: спочатку взяти карту з «Я маю право», а потім карту з «Я живу своє щасливе життя». Перша покаже, яке право зараз просить уваги. Друга допоможе побачити, як це право може проявитися в житті.

Наприклад, з першої колоди випадає: «Я маю право на свої межі». З другої — «Я дозволяю собі говорити ні». Разом вони створюють дуже практичний маршрут: не просто зрозуміти, що межі важливі, а знайти конкретну ситуацію, де «ні» буде не агресією, а турботою про себе.

Інший приклад: «Моє життя має значення» плюс «Я дозволяю собі бути видимою». Це вже про вихід із внутрішнього режиму невидимки. Не обов'язково одразу запускати блог, виступати на конференції й купувати мікрофон як у стендап-коміка. Іноді перший крок — сказати свою думку на зустрічі, показати роботу, попросити оплату, не зменшувати свій голос до шепоту.

Для самостійної практики добре працює формат «карта дня». Витягніть одну карту вранці або ввечері й запитайте себе: де це про мене сьогодні? Не треба робити з карти гороскоп. Якщо випала карта про відпочинок, це не означає, що треба кинути роботу й лежати горизонтально до весни. Але це може означати, що варто нарешті помітити: тіло вже третій день просить паузу, а ви відповідаєте йому кавою і героїчним поглядом у монітор.

Ще один сильний формат — письмова практика на 10 хвилин. Запишіть дозвіл з карти й продовжіть три речення: «Коли я читаю це, я відчуваю...», «Мені складно дозволити собі це, тому що...», «Маленький крок сьогодні може бути...». Головне — не писати красиво. Пишіть чесно. Красиво потім редактор зробить, а внутрішня правда любить прості слова.

В індивідуальній роботі карти добре відкривають тему без тиску. Клієнту іноді складно прямо сказати: «Я боюся бути собою». Але легше сказати: «Ця карта про те, що я постійно підлаштовуюся». Образ і текст дають безпечну дистанцію.

У групі карти допомагають створити м'який старт. Наприклад, учасниці можуть обрати карту, яка схожа на їхній стан сьогодні, або карту-дозвіл, який вони хочуть забрати з собою після зустрічі. Важливо: ніхто не трактує карту за людину. Бо якщо ведучий каже: «О, вам випала карта про межі, значить, у вас проблема з мамою», це вже не фасилітація, а психологічний серіал з передчасним фіналом.

«Я маю право» краще брати, коли є відчуття скутості, провини, сорому, внутрішнього «не можна». Вона підходить для тем меж, потреб, тіла, самоцінності, відокремлення від очікувань, родинних і гендерних сценаріїв.

«Я живу своє щасливе життя» краще працює, коли людина вже готова дивитися на вибір, дію, радість, власний ритм, проявленість, нові рішення. Це колода не про «все зрозуміти», а про «як я хочу жити тепер?».

Разом вони дають повніший шлях: від права до дії, від внутрішнього дозволу до реального маленького кроку. Іноді цього кроку достатньо, щоб день став трохи менш автоматичним і трохи більш своїм.

Ресурсні карти MriyaRun не обіцяють чарівного перевтілення за один вечір. І це добре, бо чесні інструменти не прикидаються чарівною паличкою. Вони допомагають побачити себе, назвати внутрішню заборону, повернути дозвіл і зробити маленьку дію без насильства над собою.

Колода «Я маю право» повертає фундамент. Колода «Я живу своє щасливе життя» допомагає будувати на ньому життя, яке справді відгукується. Не ідеальне. Не показове. Не таке, щоб усі аплодували стоячи. А своє. І цього вже багато.