Правда чи Безпека: Парадокс брехні за Клодом Штайнером

Ми виросли на заповіді «Не свідчи неправдиво». Це здається фундаментом цивілізації. Проте, якщо зазирнути вглиб людської психології та соціальної взаємодії, виявляється, що наші стосунки з правдою набагато складніші, заплутаніші й «дивніші», ніж просте розрізнення чорного і білого.

Клод Штайнер у своїй фундаментальній праці про емоційну грамотність піднімає незручне питання: чи маємо ми право на брехню, і чи завжди правда є благом?

Почнемо з шокуючих цифр. Дослідження доктора Белли де Пауло показують, що брехня — це не аномалія, а рутина. Люди брешуть в одній п'ятій частині всіх своїх соціальних взаємодій.

Ми живемо в павутині дрібної неправди, яка, за словами Бреда Блентона (автора книги «Радикальна чесність»), «вимотує нас» і стає основним джерелом стресу. Але чи є виходом тотальна правда?

Історія філософії розривається між двома полюсами. З одного боку — Святий Августин та Іммануїл Кант. Кант стверджував, що брехати — це злочин, навіть якщо ви брешете вбивці про місцезнаходження його жертви. Це позиція абсолютної, "сліпої" правди.

З іншого боку — Жан Бенжамен Констан, який заперечував: «Ніхто не має права на істину, яка ранить інших».

Клод Штайнер пропонує третій шлях. Він визначає брехню як свідому дію. Ви не можете брехати, не усвідомлюючи цього. Тому поняття «брехня самому собі» Штайнер відкидає як неможливе за визначенням.

Головна теза Штайнера полягає в тому, що правда є критично важливою для емоційної грамотності, але вона вторинна по відношенню до безпеки. Людина, яка прагне бути чесною, повинна розуміти: правда іноді буває шкідливою. Але тут криється пастка. У повсякденному житті ситуацій, коли дійсно треба збрехати заради порятунку (як у прикладі з вбивцею), вкрай мало. У більшості випадків ми брешемо не для захисту життя, а для маніпуляції людьми або щоб уникнути дискомфорту.

Брехня часто використовується під виглядом спроби захистити іншого від «непотрібного болю», але насправді вона будує стіни між людьми. Шлях до емоційної зрілості лежить через усвідомлення того, коли ми брешемо заради маніпуляції, а коли — заради реальної безпеки.

Щоб навчитися розрізняти ці моменти, перестати боятися власної правди та вибудувати екологічні стосунки з собою та світом, потрібні практичні інструменти саморефлексії.

Для того, щоб перестати брехати іншим, треба спочатку навчитися чути себе і розуміти свої мотиви.