Матеріал має інформаційний і освітній характер та не є медичною, психологічною чи психотерапевтичною консультацією. Якщо ви переживаєте гострий психологічний стан або потребуєте професійної підтримки, зверніться до лікаря, психолога, психотерапевта або кризової служби.
Ми відчуваємо стрес, коли мозок нас до чогось готує. Готує до ранкового підйому, до презентації, до поїздки на роботу.
Мозок вивільняє певну кількість енергії, щоб підвищити пильність і забезпечити правильну реакцію на навколишнє середовище.
Кортизол, який часто вважають шкідливим гормоном стресу, насправді швидко забезпечує організм енергією у формі глюкози, що потрапляє у кров.
Ваше тіло працює на піку можливостей, готуючи вас до будь-яких викликів. Відчуття загострюються, а мозок обробляє інформацію швидше.
Однак, якщо цей механізм працює безперервно, без належного відновлення, гормони, які спочатку мали підтримувати організм, починають шкодити йому.
У дитинстві, коли система гіпоталамуса ще розвивається, сильні стресові ситуації, що виникають у віці п’яти чи п’ятнадцяти років, можуть залишити глибокий слід. Ці травми діють як бомби уповільненої дії, які можуть проявитися у дорослому житті.
Одна з багатьох історій, яка схожа одна на одну: у двадцять Анастасія була яскравою молодою жінкою, у якої попереду прекрасне життя. Ви ніколи й не дізналися б, що її «трясе, непомітно, глибоко на клітинному рівні», або ж що, коли їй буде близько сорока пʼяти, в неї буде діагностовано раннє захворювання серця.
Дослідження показали, що ранній стрес негативно впливає на розвиток мозку та імунної системи. Ранній стрес може змінювати активність генів через епігенетичні модифікації, які є наслідком як позитивних, так і негативних умов навколишнього середовища.
Ці зміни часто відбуваються через метилювання генів, що заважає правильному вираженню генетичної інформації.
Дослідники виявили, що тривалий хронічний стрес в дитинстві призводить до постійного активації стресової системи, що може викликати довготривалі проблеми зі здоров'ям.
Наприклад, епігенетичні зміни в генах, відповідальних за регуляцію стресу, можуть перешкоджати відновленню організму після стресу. Це створює ризики для розвитку серйозних захворювань, таких як серцево-судинні хвороби, автоімунні розлади та рак, що може проявитися навіть у зрілому віці.
Дослідження також показали, що у дітей, які пережили травму, є значні епігенетичні відмінності в геномі порівняно з дітьми, що виховувались у сприятливих умовах. Це впливає на те, як вони реагують на стресові фактори протягом життя, що часто призводить до підвищеної чутливості до стресу і затримки в поверненні до нормального стану.
Протягом років різниця між тривалим та коротким періодами «відновлення кортизолу» в різних людей утворює суттєву відмінність, що впливає на життя,
— це відмінність у кількості годин, які ми проводимо, маринуючись у власних запальних гормонах стресу. І згодом це може сильно спотворити життя.
Дослідження показують, що наше сприйняття стресу визначає, як ми поводимося під тиском. Якщо людина перестане бачити в ньому проблему і почне сприймати його як корисний ресурс, вона зможе спрямовувати менше енергії на пригнічення своїх емоцій і більше концентруватись на досягненні мети. У результаті вона буде менше хвилюватися через стрес, стане більш впевненою і продуктивною.
Ця зміна в мисленні створює тонку різницю між «незалежно від хвилювання, покажи все, на що здатен» і «використай енергію стресу, щоб показати все, на що здатен». Є навіть докази того, що цей підхід допомагає стресу менше нас виснажувати.
Зосереджуючи всі зусилля на зниженні стресу перед важливою подією, ми лише посилюємо хибне уявлення про те, що стрес — це проблема, яку треба вирішити за будь-яку ціну. Але коли стрес дає про себе знати, варто прийняти його і використовувати як інструмент, який допомагає залишатися з концентрованими, енергійними та продуктивними.
Звісно, використання щоденника теж допомагає краще бути підготовленим до викликів та покращення відновлення. Ми створені діяти під тиском, і саме цей тиск часто стимулює нас до кращих результатів.
Постійно нагадуючи собі про це, ми змінюємо ставлення до стресу, який раніше сприймали як проблему. Насправді за даними досліджень, навіть просте переконання, що людина краще працює в стресових умовах, підвищує її ефективність на 33 відсотки.
Важливо зазначити, що неусвідомлено ми ухвалюємо багато рішень у житті, ґрунтуючись на сильних спогадах минулого. Такі події стають сімейними історіями, які впливають на динаміку стосунків і можуть навіть призводити до розпаду родин через різні погляди на минуле. Експліцитна пам'ять зберігає конкретні події, а імпліцитна - емоції, які ми відчували під час цих подій. Діти, які пережили труднощі в дитинстві, часто зберігають ці емоційні спогади, навіть не пам'ятаючи деталей. Тож, якщо нас постійно тягне в минуле і ми не робимо кроків до зцілення, відновлення після дитячих травм може бути важким, якщо не неможливим.
Цей процес переосмислення можна застосувати й до минулого. Хоча те, що сталося в дитинстві, могло бути неправильним і нестерпним, часто така модель сімейного нещастя виникла задовго до вашого народження. Нещастя, які ви пережили, могли бути наслідком хронічного токсичного стресу, з яким стикалися ваші батьки та їхні предки.
Дослідження сприйнятого стресу свідчать, що не сам стресовий досвід завдає шкоди організму, а саме реакція на нього є найбільш руйнівною. Коли ми здатні переосмислити стрес і визнати, що тривога може бути корисною реакцією, ми зменшуємо негативні наслідки стресу. Усвідомлення того, що "серце, яке виривається з грудей, готує вас до дії", та що важке дихання постачає мозок киснем для швидкого мислення, допомагає зрозуміти, що стресова реакція підвищує працездатність і допомагає впоратися із завданням. Це усвідомлення знижує фізіологічний вплив стресу: розслаблюються кровоносні судини, а разом із ними й усе тіло, зберігаючи при цьому гостру увагу як перевагу стресу.
Легені та серце починають працювати інтенсивніше, щоб доставити кисень та цукор до ключових м'язів і мозку. Потім адреналін і кортизол допомагають м'язам максимально ефективно використовувати цю енергію.
Позитивне сприйняття стресової реакції також допомагає нам усвідомити необхідність діяти або шукати допомоги. Коли ми шукаємо соціальну підтримку, в організмі виробляється окситоцин - гормон співчуття, який ще більше захищає нас від наслідків стресу, бувши природним протизапальним засобом.