«Казкотерапія. Про внутрішні сценарії, старі ролі та історії, що повторюються» — це практичний воркбук Дмитра Телушка для дорослих, які хочуть уважніше подивитися на власні життєві сюжети. У створенні матеріалів і редакційній підтримці проєкту важливу роль відіграла Мирослава Барановська: її участь допомогла зібрати, уточнити й зберегти живу душу книги.

Цей воркбук не пропонує швидкого «переписування життя» і не обіцяє чарівної трансформації за кілька вправ. Його логіка інша: спочатку побачити історію, яку людина давно проживає автоматично, потім розпізнати свою роль у ній, зрозуміти, яку користь ця роль колись давала, і лише після цього обережно шукати інший спосіб діяти.

У популярному розумінні казкотерапію іноді спрощують до «почитати казку і зробити висновок». У підході MriyaRun казка працює глибше. Вона стає безпечнішою мовою для розмови про досвід, який важко розглядати прямо. Не кожна людина готова одразу сказати: «я звикла рятувати інших, щоб мене не залишили» або «я мовчу, бо колись це допомагало не втратити близькість». Але через образ швачки, яка лагодить усе королівство, така правда може стати видимою без зайвого сорому.

У воркбуці читач зустрічає Марту Савенко і казку про маленьку швачку. У королівстві постійно щось рветься: плащі, рукави, прапори, дитячі ковдри, королівська мантія, старі мішки із зерном. Люди сваряться, гублять ґудзики, поводяться необережно, але відповідальність за розриви ніби непомітно опиняється на швачці. Вона приходить, лагодить і чує: «Що б ми без тебе робили?»

Для когось це просто казкова сцена. Для іншої людини — точний образ її життя. Наприклад, жінка, яка в родині завжди мирить усіх після конфлікту. Працівник, який закриває чужі помилки, щоб команда виглядала цілою. Партнер, який пом'якшує власні прохання, аби іншому було зручно. Людина може називати це добротою, відповідальністю або зрілістю, але всередині поступово накопичується втома: «Чому я знову лагоджу те, що не я розірвала?»

Казка допомагає обійти захисне «я все розумію». Часто людина може дуже розумно пояснювати власний біль, але не торкатися його по-справжньому. Образ працює інакше: він звертається не лише до логіки, а й до пам'яті, тіла, емоцій, асоціацій. Двері можуть стати символом вибору, ключ — можливості, ліс — невідомого, маска — ролі, чашка — потреби в теплі.

Коли читач малює один знак або записує три слова, він не «робить красиво». Він залишає слід внутрішнього стану. Це знижує тиск правильності. Не потрібно бути художником, психологом або ідеальним учнем. Достатньо помітити: «Ось тут моя історія повторюється. Ось тут я знову мовчу. Ось тут я рятую. Ось тут чекаю, що мене виберуть без прямого прохання».

Перша частина побудована як 28-денний маршрут. Читач поступово досліджує історії, які його пам'ятають, свою роль у казці, першу казкову правду і ціну старого сценарію. Це не марафон на швидкість. День може зайняти десять хвилин або повернути людину до запитання на тиждень. У цій роботі темп важливіший за продуктивність.

Друга частина — казкотерапевтичний путівник сценаріїв. У ньому зібрано народні й авторські казки, психологічні розбори, питання для самоспостереження, здоровіші версії сюжетів і практики для пошуку дорослого вибору. Тут казка розглядається як сценарна система: хто герой, яка роль повторюється, де межа, де заборона, де потреба, де стара вигода і де можливий інший фінал.

Поки казка не названа, вона легко здається самим життям. Людина думає: «я просто така», «у мене завжди так», «мені знову не пощастило», «я маю витримати». Але коли історія отримує назву, вона перестає бути долею. Її вже можна читати уважніше, ставити під сумнів окремі правила й помічати місця, де з'являється вибір.

Інсайт MriyaRun простий: стара роль не ворог. Вона часто була способом вижити, зберегти близькість або залишитися потрібним. Проблема починається тоді, коли роль продовжує керувати життям автоматично, хоча обставини вже змінилися.

Воркбук може бути корисним тим, хто помічає повторювані сценарії у стосунках, роботі або ставленні до себе. Наприклад: постійно рятувати інших, мовчати про потреби, чекати дозволу, боятися видимості, бути зручним, брати на себе чужу відповідальність, пояснювати біль красивими словами або не дозволяти собі хотіти прямо.

Водночас важливо: воркбук не замінює психотерапію, медичну або кризову допомогу. Якщо під час практик з'являється паніка, сильне тілесне напруження, оніміння, бажання нашкодити собі або відчуття, що болючий досвід «затягує», варто зупинитися, повернутися до реального простору і звернутися по підтримку до фахівця.

У галереї до статті додано скріншоти з PDF-версії воркбуку: авторський розворот, безпекові попередження, поради перед початком, стартову казку і перший день практикуму. Це важливо для довіри: читач бачить не лише обіцянку, а реальний формат книги — сторінки, тон, вправи, візуальну мову і спосіб, у який MriyaRun веде людину через практику.

Для письмової саморефлексії можна використовувати психологічні щоденники та воркбуки MriyaRun. Якщо хочеться працювати саме з образами, ролями й символами, підійдуть МАК карти MriyaRun, онлайн МАК карти, МАК карти "Мій Міф: Шлях Героя" і МАК карти "Мрії". Для теми старих переконань і автоматичних думок добре лягають зошити CBT SHIFT, а для м'якого контакту з реальністю — Щоденник Прийняття.

Читайте також на MriyaRun: Улюблена роль з дитинства: сценарії та казкотерапія, Емоційна грамотність: Аутентичність та Рекет, Щоденник Господині Своїх Кордонів.