Більшість – це самокритика.
«Я слабачка, безвільна, так я нічого не доб'юся в житті, он у Свєтки крута постать, тому що вона не точить торти і займається спортом, а я так і залишуся жирною». Приблизно такий діалог ми ведемо із собою, коли напортачили чи помилилися.
Чому наша природна реакція – самобичування та самокритика?
Для цього є безліч причин та пояснень.
- Ще давньогрецькі та римські мислителі писали, щоб стати щасливими, треба бути доброчесним та праведним. Самокритичність, почуття провини та самобичування були основними способами досягнення щастя у потойбіччя.
- Мученики вважаються святими у багатьох філософіях та духовних традиціях. Багато релігій підтримують ідею про те, що ми повинні страждати, що потрібно критикувати себе і приносити великі жертви, щоб бути щасливими.
- Існує класична ідея, що помилки або гріхи вимагають покарання. Якщо не використовувати метод батога у вихованні дітей, то це зіпсує дитину. Тому в нас є вагомі причини карати себе та інших людей, які роблять помилки – так «ми робимо їх кращими».
- Фрейд стверджував, що це люди керуються егоїстичними, руйнівними, агресивними імпульсами, які потрібно жорстко контролювати.
- Головна ідея біхевіоризму полягала в тому, що добрі вчинки треба винагороджувати, погані – карати. Причини небажаної поведінки не є важливими, головне покарати його.
- Ще одна ідея, що призводить до самокритики – природний відбір. Виживає найсильніший. Для цього треба бути кращим за інших. Це здорово, за винятком того, що статистично неможливо, щоб усі були кращими за середнє.
Як бачите, протягом тривалого часу нам вселяли, що самокритика та покарання – це шлях до щастя і відмінний спосіб стати кращим. Але світова статистика депресій (350 млн. осіб за даними ВООЗ) наочно показує, що це не робочий інструмент.
